Лис 13

Лідія Данильчук

Співзасновник і провідна актриса  «Театру у кошику».

Чим для Вас є театр?

Я можу пояснити таким чином: те шалене кохання, ті витонченні почуття,  яких мені не вистачає в житті, я переживаю у театрі. Можливо немає, такого кохання, шаленої пристрасті, яку я в житті собі не можу дозволити, але воно десь спить в мені, а от на сцені я можу це відчути сповна. Отакий баланс у мене. Оголюються всі пограничні почуття, які в житті, можливо, ніколи б у мене не проявилися. А оскільки ми беремо драматургію високої якості –  мені дуже комфортно.

Що повинен, на Вашу думку, вміти кожен актор? До чого прагнути?

Коли вступаєш до театрального ВУЗу, то перевіряють твій голос, ритміку, зовнішні дані. Є якісь загальні речі, які актор мусить вміти: співати, мусить мати слух, має грати на музичних інструментах, вміти розбиратися в живопису, музиці. Має бути чутливим до стилістики. Має розбиратися в костюмах,  в одязі. Одразу це не вдається. Але на початку перевіряється, чи є до цього здібності. А далі актор розвивається сам. Це тотальна самоосвіта.

Значить, туди можна внести пункт «вміти зростати»

Абсолютно вірно. Я здобула театральну освіту. Це тільки така дорога. А далі – це копання вперед і вперед. Щоб знайти щось своє.

Напевно, актор повинен бути інтелектуалом.

Ну, звісно. Це одразу видно. Коли режисер вибудовує інтелектуальну драму, і вона вирішується в якомусь цікавому сучасному модерному дусі, звісно, що актор мусить цим володіти. Інакше його тіло буде брехати. Воно мусить бути витонченим, співзвучним цьому стилю, задуму режисера, драматургії. Одразу видно, коли на сцені рухається дурне тіло. Актор має промальовувати на сцені графіку. Хоча геніальний талант це робить на рівні підсвідомості.

Чого не вистачає нашому театру – так це стилістики. У нас немає сучасної української інтонації. Звичайно, в якихось театрах вона все ж таки є, але цього замало. Вона начебто і сучасна, та п’єса, а все одно інтонації ідуть з «Безталанної», звідти, з глибин.

Чому сьогодні немає таких відомих акторів, як свого часу була Сара Бернар, Леонора Дузе, Айседора Дункан. Від чого залежить успіх?

А в Польщі та Росії є. Вочевидь, українським театром не затребувані такі яскраві акторські особистості. Немає особистісної режисури. Був Курбас – були особистості. Назвемо Наталю Ужвій, Чистякова, Федорцева тощо. Тому що був яскравий, інтелектуальний, сучасний, національно спрямований театр.

Тобто це залежить від якоїсь людини,яка концентрує навколо себе інших.

Але тоді ще була українізація. Зараз же ми ніби маємо Україну, але мало національно налаштованих режисерів в контексті європейської культури. Немає потужних українських режисерів.

Чим театр сьогоднішній різниться від вчорашнього?

Тяжко театру зараз вижити. Тому що так девальвовані цінності. Воно близько, але воно не є справжнє. Знаю єдине, що справжньому театру, який орієнтований на якісь глибинні речі, важко, тому що це, як правило, дуже невелика частина людей. Такі люди ніколи не мають грошей, “розкруток” і т.д.. І тут слід сказати, що наш глядач, у відродження, у 90-ті, валив на вистави, відшукував – де, що. А зараз, коли все відкрито, всіх почали розтягувати по своїх низькопробних шоу. А справжньому театру тяжко вижити. Наш українець і не піде у справжній театр. Йому говориш, пропонуєш, а він обіцяє, але не йде. Це якась ментальність. Ідуть тільки на щось вже дуже розкручене. От якби це був Ступка, тоді б всі повалили. А ось підтримати щось з почуття патріотизму – не прийдуть. Я в даному випадку кажу навіть і про наш театр.

Що Вас цікавить поза сценою? Які ще є захоплення?

Я люблю майструвати. Можу робити сама полиці, ремонт. Можу сама саджати квіти. Люблю те, що можна зробити руками, а потім подивитися на це. Може тому, що я роблю декорації в нашому театрику. Зрештою, дуже люблю море. Люблю плавати на надувному човні.

Що відрізняє Ваш театр від інших?

Ну, по-перше, ми малесенький театр. «Театр у кошику». Але це не значить, що ми не порушуємо дуже великих, потужних ідей. По-друге, у нас своєрідний репертуар. Від початку засадничо принциповим було те, що ми брали українську драматургію. Хотіли потрактувати нашу драматургію так, як вона того потребує, як вона того вартує. Дати їй сучасну інтонацію, вичистити її від нашарувань, які передавались із покоління в покоління. Наш театрик торує своєю дорогою. У нас камерний театр, який не залежить від великої кількості людей. У нас іноді буває двоє, троє, п’ятеро глядачів. У нас вистава завжди йде, як в церкві, як відправа, як сповідання. І от чим менше людей тим вистава тонше, звучить більш прозоро.

Яка Ваша мрія?

Мрія у мене одна. Ну, от наш театр називається “У кошику”. Але ж Ви знаєте: “Як човен назвеш, так він і попливе”. Звичайно хочеться маленьке, невеличке примішення, щоб кожен день там відбувалась вистава. А оскільки ми є в центрі Леся Курбаса в Києві, тому у Львові нам так і не вдалося випросити невеличке своє примішення. Дуже тяжко, фактично, ми вже зневірелися в тому, що нам щось дадуть. Ніколи ніхто нічого не дає, хоча в замін ми запропонували чимало. Театр Леся Курбаса у Львові дає нам можливість грати час від часу, це добре, але це час від часу. І таким чином ми між Києвом і Львовом. У Львові кажуть: «А, вони вже в Києві…» А в Києві кажуть: «То все добре, але ж ви зі Львова». І це не найкращий варіант бути між двома містами, бо швидко забувають. Хоча ми про себе нагадуємо прем’єрами, участю у фестивалях. Не відмовляємо жодному фестивалю, куди нас запрошують, бо це дає нам можливість просто зіграти виставу.

Що Ви порадите подивитись з вистав інших театрів?

Ну, от я б порадила подивитись виставу “Буря” в київському театрі ім. Івана Франка Сергія Маслобойщикова – це свіженьке з того, що я побачила вчора. Я дуже рада, що подивилася цю роботу. Я дуже симпатизую цьому художнику, режисеру і дуже рада, що у нього вийшла гарна робота. Це останнє потужнє враження, давайте на цьому і лишимо.

Які Ваші улюблені книга, колір, пісня, музика, актор, свято, художник?

Всі, мабуть, кажуть Шевченко? Це, може, банально, але так… Колір: зелений. Він спокійний. Природа. Я ж народилась під горами, кіз пасла – де травичку зелену побачиш, туди й козу женеш. Так що зелене люблю. Пісня: народні пісні, майже всі. Музика: хорошу люблю, різну, хто б не грав. Чи Шопен, чи знову ж таки народна музика, але тільки хорошу. І джаз. Актор: мені подобається професійний актор, який володіє своїм ремеслом, перш за все, добре володіє і який служить театру. І в кожній виставі їх видно, вони зразу вирізняються. По фамільно я не буду говорити. Свято: я люблю прем’єру, як свято. Художник: мені подобаються Врубель, Куїнджі, подобається одеська школа нонконформістів, львівські художники, Любомир Медвідь і багато інших.

Актор, митець має бути аполітичним?

Ні, не може бути аполітичним. Це не значить, що він має грати політичні тексти, але позиція у нього має бути, вона тоді проявляється у грі. Він не може бути глухим до того, що відбувається. Інакше він буде неактуальним. Я не кажу, що треба грати агітаційні вистави, але актор повинен мати свою громадянську позицію.

Чи у Вас є бажання зіграти якусь конкретну роль? Чи будь-яку роль можна зробити цікавою?

Будь-яку роль можна зробити цікавою. Кожну роль, яку ти отримуєш, треба зробити якісно. Мрію треба мати і до неї прагнути та багато чого зробити, переграти багато ролей, але в кожній ролі треба викластися до кінця. І тоді вона, омріяна, прийде. Вичерпуючи до дна кожну роль, кожну, яка тобі дається, тільки тоді прийде ота велика роль, до якої ти торуєш. Тільки таким чином. Ніколи не отримаєш великої ролі, коли нехтуєш масовими сценами, другорядними. Треба заслужити, вистраждати. В таких простих ролях ти теж створюєш себе, створюючи той образ, ти добираєшся потихеньу до омріяної.

Актор це творець чи виконавець?

Творець. Тільки творець. У нас в театрі  з Іриною Волицькою взагалі тендем, я розумію її з півслова і навіть поруху. Актор відкривається сам, коли творить. Він відкриває цілий світ. А якщо актор пробіжить так просто по мізансцені – він окрадений. Творець – це криниця, в яку прибуває.

Актор це – ?

Не хочу щось брехати, вигадувати. Вважайте, що я ще думаю над цим питанням.

                                                                                                                                                         Олена Рачковська