Лис 05

kon.jpg

Знайомтеся – Сергій Кон, 26 років, артист театру сучасної хореографії «Київ модерн-балет» і талановитий та вже доволі успішний хореограф-початківець: його творча хореографічна постановка «Балада про друга» зайняла перше місце на VII Міжнародному конкурсі артистів балету та хореографії ім. С.Лифаря в Донецьку (2011 рік), першу премію на V Міжнародному конкурсі сучасної хореографії ім. С.Дягілева в м. Лодзь (Польща, 2011 рік), де Сергій був єдиним представником з України.

http://www.youtube.com/watch?v=jjCbJPj9hyo “Балада про друга” [kml_flashembed movie="http://www.youtube.com/v/jjCbJPj9hyo" width="425" height="350" wmode="transparent" /]
http://www.youtube.com/watch?v=w89Dmjpk55U “Ігри на піску” [kml_flashembed movie=”http://www.youtube.com/v/w89Dmjpk55U” width=”425″ height=”350″ wmode=”transparent” /]

– Сергію, скажіть, будь ласка, скільки власних постановок маєте на сьогодні?
– Ви знаєте, я завжди буду казати, що на цьому етапі я, перш за все, артист театру «Київ модерн-балет», а вже потім постановник. Праця в театрі вимагає дуже багато часу, і дуже рідко з’являється можливість поєднати роботу артиста і постановника. Свого часу я закінчив Національний університет культури і мистецтв, кафедру сучасної хореографії, де ми повинні були щороку ставити якусь власну постановку. Але після університету «Балада про друга» – перша моя власна (вже готова) серйозна робота. Вперше я показав її на конкурсі Лифаря, і вона одразу ж здобула успіх, який потім повторився в Польщі! Зараз працюю над новою композицією – це хореографічна мініатюра «Ігри на піску».

– А де, окрім конкурсів, є можливість показати свою роботу?
– В репертуарі театру «Київ модерн-балет» є така вистава «Квартет-а-тет». Раду Поклітару (художній керівник театру. – Ю. П.) формує програму так, що в першому відділенні йде ця вистава, а в другому – дивертисмент із різних номерів. Звичайно, це переважно балети Раду, але є і наші постановки. Таким чином, він дає нам можливість представити свою творчість публіці, і навіть більше, – саме він був ініціатором того, щоб ми (я та інші учасники нашого балету) взяли участь в конкурсі Лифаря і показали свої творчі роботи. Тож окрім конкурсу я маю можливість випробувати свою роботу на публіці в репертуарі нашого театру.

1.jpg

– Розкажіть трохи більше про Вашу постановку, чому саме тема дружби?
Як на мене, її дуже рідко піднімають у сучасному мистецтві.
– Для мене дуже важлива сама історія, сюжет. Є досить конкретний приклад: якось у мене з’явився новий телефон. Я став переносити в нього контакти, і виявилося, що в мене лишилися два номери, але цих людей вже не було! Тож хотілося поєднати і тему дружби, і те, що люди і після смерті залишаються в нашому серці. Якось так.

– Можливо, постановка тому і справляє таке сильне враження на глядачів, що є цілком щирою, адже спирається на особисті переживання, які водночас близькі кожній людині?
– Так, але Ви знаєте, цей задум з’явився не одразу! Оскільки за умовами конкурсу хореографів (конкурсу ім. С. Лифаря в Донецьку. – Ю. П.), творча постановка мала бути на музику Сергія Прокоф’єва, то я, перш за все, почав слухати його музику. Переслухав купу записів. І ті, що сам знайшов в інтернеті, і Раду мені допомагав, давав записи із власної колекції. Ті, що подобались – відкладав в окрему папку. І от несподівано я натрапив на цю баладу. Як тільки почув її, одразу зрозумів, що це саме те, що я шукав. Цікаво, що хто саме співає – невідомо! Запис якийсь рідкісний, і аналогів я не знайшов, скільки не шукав. Мабуть, в цьому також щось є!
Я з самого початку хотів поставити чоловічий дует. Але поставити так, щоб прозвучала саме тема дружби і щоб ні в кого не виникло інших асоціацій! Тобто без жодного натяку на якісь «нетрадиційні» відносини. Справа в тому, що справжня чоловіча дружба існує, і я хотів це показати. І дуже приємно, що мені вдалося це передати, що глядач це розуміє. Бо я відштовхуюсь саме від глядача. Він повинен чітко розуміти, що відбувається на сцені. Колись чудовий хореограф Ростислав Захаров сказав: «Те, що відбувається на сцені, повинно бути зрозумілим глядачу без прочитання лібрето!».

2.jpg

– А скільки часу Ви працюєте в колективі «Київ модерн-балету»?
– П’ять років.

– Значить, Ви чудово відчуваєте стиль Р. Поклітару. Чи не заважало це Вам у роботі над власною постановкою?
– Так, я чудово його відчуваю, він мені дуже близький. І тому було дуже важко. Є вже якісь рухи, які виходять автоматично. І тоді ти зупиняєш себе: «Так, стоп! Це вже було у Поклітару, у Матса Ека, Іржі Кіліана…» Важко знайти своє. В університеті я робив багато постановок. Дуже багато всього передивився, і тому важко! Але є деякі плюси в тому, що одразу були поставлені якісь рамки. По-перше – музика, не треба було шукати композитора! По-друге, на кого ставити, тобто артисти. Я міг вибирати тільки зі своїх колег. І мені здалося, що Михайло Заїка якнайкраще підходить на цю роль. Тобто, коли є рамки, працювати цікавіше і легше!

– Сергію, а чим саме Вам близька і цікава творча манера Р. Поклітару і робота в театрі «Київ модерн-балет»?
– Не знаю, чомусь близька, з ним легко працювати. Можливо тому, що він чітко знає, чого саме хоче і так само чітко може це пояснити. Цікаво також тому, що «Київ модерн-балет» – це навіть не балет, це театр. Тому, можливо, драматичні здібності тут потрібні більше, ніж суто танцювальні. Кожна вистава – це, перш за все, якась історія. А потім вже танець. Класичний балет більш формальний, і часто там можна бачити танець заради танцю, сильної драматургії там небагато.

4.jpg

– Чи добре Ви орієнтуєтеся в сучасних хореографічних світових тенденціях?
– Так, я дивлюся багато записів, стараюся бути в курсі того, що робиться в світі сучасного танцю, і вважаю, що це необхідно, це тебе виховує, допомагає краще аналізувати свою роботу.

– А Ви плануєте в майбутньому більше зайнятися саме балетмейстерською роботою?
– Так, хотілось би! Бо відчувається така потреба. І крім того, приємно, що в мене перший раз вийшло і що мою першу роботу оцінили так високо! Вдвічі приємно, що главою журі був сам Юрій Григорович – легенда хореографії!

– Розкажіть трошки про нову постановку, над якою зараз працюєте…
– Це хореографічна мініатюра, яка називається «Ігри на піску». Ідея полягає в тому, що дитина живе в кожній людині, незалежно від її віку, але через буденні проблеми та соціальні стандарти в людині затираються відчуття щирості, відвертості та безпосередньої індивідуальності. Виконавці – танцівники театру «Київ модерн-балет» Євген Барановський і Тетяна Барановська. Можливо, ця робота поїде цього року в Польщу. Також в листопаді цього року відбудеться XXV Міжнародний фестиваль сучасної хореографії у Вітебську (IFMC), на якому знову буде представлена «Балада про друга»!

3.jpg

– Яким видом мистецтва, окрім танцю, цікавитесь?
– Я свого часу закінчив художню школу, але якось не пішло, я занадто непосидючий, хотілося рухатися. А взагалі для хореографа просто необхідно якомога більше слухати, читати, дивитись. Бо невідомо, від чого може прийти натхнення і ідея для створення якогось образу. Це може бути Айвазовський, Пушкін, якась скульптура або драматична вистава. В будь-якому разі, потрібен поштовх ззовні. Єдина проблема – те, що «Київ модерн-балет» працює при дитячому музичному театрі на Подолі, і займаємося ми по вечорах, з 6-ї до 11-ї години. Тобто, це якраз той час, коли в інших театрах ідуть вистави. Отже нам потрапити в театр або на концерт майже нереально. Тому доводиться шукати цікаві записи в інтернеті або дивитись роботи своїх колег під час конкурсів, фестивалів.

– Улюблений композитор?
– Це вже складніше… Багато… Із сучасних можу назвати видатного естонського композитора Арво Пярта – живий геній!

– Улюблений класичний балет?
– «Спартак» Юрія Григоровича у виконанні Володимира Васільєва і Маріса Лієпи – це геніально, досконало, перевірено часом і буде жити вічно! А те, що вічне – завжди сучасне!

Розмову вела Юлія Поліщук